«Ван Гоги» з Серебряковим. Перші відгуки

Опубликовано 10.03.2019 автором discocsid

Головні герої цієї картини – батько і син – ненавидять один одного. Один – відомий режисер, другий – талановитий, але невідомий широкій публіці художник. Враховуючи, що в їх відносинах вже давно стала переважати ненависть, вони намагаються бачитися як можна рідше, та й живуть на різних кінцях світу. Коли батько серйозно захворює, син приїжджає побачити його. Російські кінокритики оцінили фільм, який глядачі вже порівнюють з французьким хітом «1+1».

Олена Стішова («Мистецтво кіно»):

«Людське, занадто людське» не проходить у сучасному мистецтві, культурологи не раз пояснювали, чому відкриті почуття табуированы — на екрані теж. Тому насамперед, що людство залишило в минулому гуманітарний світ і його цінності. Якщо ви все-таки наполягаєте, що гуманістичні цінності існують, то ні в якому разі не тисніть на слізні залози, придумайте гостро сучасну форму, максимально дистанцируйтесь від глядача, і тоді, може бути, у вас вийде. Сергій Лівнев вибрав фатальну стратегію: зняв традиційну психологічну драму, та ще й з «мильними» обертонами (лиходійка мати, голка в голові немовляти). Сьогодні в ціні обсценное, непристойне. Статевий акт на екрані — крупно і в ракурсах — виглядає більш стильно, ніж разверстая душа героя».

Сергій Сичов («КиноПоиск»):

Звичайно, в сюжеті «Ван Гогів» багато вигаданого. Почати з того, що замість матері тут батько (просто тому, що Ливневу не вдалося знайти підходящу актрису) — великий диригент (Даніель Ольбрихський), эгоцентрик, який навіть не може запам’ятати, чим конкретно займається його син (Олексій Серебряков). А той поїхав в Ізраїль і став затребуваним сучасним художником. Характер батька, і без того нестерпний, стрімко погіршується і переходить в старечу деменцію. Син виявляється поруч, і починаються взаємні звинувачення, які, звичайно, повинні привести до примирення».
Трейлер фільму «Ван Гоги»

Аліса Тайожна (The Village):

Це неспокійний кіно не в силу своїх переваг, навіть за умови, що написано з власного досвіду, про що Лівнев відверто розповідає у своїх інтерв’ю. Двоє сваряться впертих людей (в компанії видатних актрис на другому плані: Коренєва, Немоляєва, Негода) — безумовно, портрет кризової батьківщини, де люди (необов’язково різних поколінь) в принципі розучилися говорити і слухати і воліють бурчати і нападати один на одного. Але ілюстративність Зливових, в якій не можна було запідозрити його дотепні, їдкі й досі актуальні ранні фільми, вбиває глядацьку цікавість і губить все живе, що зрідка мерехтить у цьому кіно».

Андрій Плахов («КоммерсантЪ»):

І все ж в першу чергу це фільм-дует двох видатних акторів. Про їх рівні говорить вже те, що Ольбрихський — особа створеної Анджеєм Вайди «польської школи» — і Серебряков — неповторно російська нутряний персонаж — без будь-якої натуги перевтілюються в євреїв: в їх органічності не виникає навіть тіні сумніву. До речі, «Ван Гоги» — краща відповідь «квасним патріотам», клюющим Серебрякова за «антиросійські висловлювання». Універсальний актор, як і його герой— людина світу, що стоїть незрівнянно вище політичної метушні. Такий і Ольбрихський: людина європейських переконань і цінностей, який в той же час ніколи не ставився серйозно до русофобії польських консерваторів і охоче знімався у наших режисерів, якщо йому пропонувалися цікаві ролі».

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

705
0

–

Ван Гоги

Олексій Серебряков,
Даніель Ольбрихський,
Сергій Лівнев