Катерина Шпіца: «»Розвивайся або помри» — згодна з цим виразом»

Опубликовано 14.01.2019 автором discocsid

Кореспондент об’єднаної редакції «Фільм Про» / «Індустрія кіно» Єлизавета Зимарева в рамках кінофестивалю «Вікно в Європу» поспілкувалася з Катериною Шпіцею, яка зіграла головну роль у міжнародному проекті фільмі «Те, що ніхто не бачить».

Єлизавета ЗимареваРасскажите, будь ласка, яке враження на вас справив Виборг?

Катерина ШпицаМне шкода, що я приїхала сюди лише на один день. Місто мені дуже сподобалося: я встигла напередодні після показу з’їздити в його історичну частину, посиділа в кафе в старому місті, і на мене справив враження його інтер’єр. Ви знаєте, є такі збіги в житті, завдяки яким ти розумієш, що знаходишся на правильній дорозі і що в даний момент ти в потрібному місці. І ось я сиділа в цьому кафе і бачила на стінах історичні фотографії і висловлювання великих. Наприклад, «У мене невибагливий смак, мені достатньо всього самого краще» – це Оскар Вайлд. І, зараз, напевно, точно не процитую, але «Для мене єдина розкіш – це розкіш спілкування з людьми». Це Антуан де Сент-Екзюпері, а я дуже люблю його твори. Те місце, де я вечеряла, – його атмосфера, цитати і фотографії – створило неповторний затишок. І, згадуючи місто, я буду згадувати саме це. Виходиш з цього кафе, де тобі нагадали про Уайлде, про Екзюпері, і бачиш бруківку, красиві будинки і відчуваєш змішання культур, російської та європейської. Відчуваєш різні архітектурні стилі. І ця вода приголомшлива, і небо, чайки – дуже приємне місто.

Трейлер фільму «Той, що ніхто не бачить»
Єлизавета ЗимареваВы бачили глядачів фестивалю, які чекали в холі кінотеатру початку показу. Яке враження у вас склалося від місцевої публіки?

Катерина ШпицаНе було ніякої напруги в атмосфері, всі були розслаблені і досить доброзичливі. Але у мене, розумієте, така поїздка вийшла – дайджест, галопам по Європах, все досить швидко і в цей приїзд не вистачає часу на спілкування. Тільки закінчився показ, і я одразу знялася з якоря. Пішли титри, я посиділа, подивилася, як глядач реагує на картину, як сприймає, а потім відразу побігла по своїх справах. Тому з неупередженим і неупередженим глядачем зі сторони, який не був би моїм колегою, я не встигла поспілкуватися.

Єлизавета ЗимареваПервый очевидний тренд фестивалю – багато дебютантів. А другий – багато жанрового кіно: в основній програмі три роуд-муві. Мені здається, що для російського кіно це щось незвичайне. Вам, як актрисі, які проекти зараз цікавіше і як вам здається, ця тенденція орієнтованості на жанрове кіно, яку показує «Вікно в Європу», була б вам цікава?

Катерина ШпицаЯ всеїдна щодо всього, що якісно. Це означає, що мені абсолютно не важливий жанр, в якому я працюю, для мене головне – якість вихідного матеріалу. Якість сценарію, якість знімальної групи, тобто її кістяка – режисера, оператора-постановника, художника-постановника, продюсера і сценариста. Мені дуже важливо зробити щось нове для себе самої. Тобто якщо мене звуть в картину, і мені, наприклад, доведеться для ролі чогось абсолютно нового для мене навчитися, я буду перша в черзі. Ось цим мене можна купити. Наприклад, «А хочете навчитися віндсерфінгу і зніматися в картині?» – тоді я відповім: «Так, хлопці, я з вами». Але це стосується не тільки зовнішнього новаторства, мені важливий і якийсь новий прийом у драматургії. Наприклад, картина, яку я тут представляла, «Те, що ніхто не бачить», не схожа ні на що, що я коли-небудь бачила сама як глядач, і не схожа ні на що, ніж я коли-небудь знімалася. Я не знаю, чи буде у мене коли-небудь ще такий досвід, а мені хотілося б. Тому що я люблю складне кіно, без ключів, без підказок, без відповідей. Тому для мене, як для людини, і як для актриси, розвиток, перш за все. Я зараз читаю біографію Філа Найта, точніше історію його створення компанії Nike, червоною ниткою проходить через всю цю книгу такий вираз «Розвивайся або помри». Я з ним повністю згодна. Тому виступаю за все те, що додасть в людську скарбничку, в акторську скарбничку, нові дзвінкі золоті монети.

Єлизавета ЗимареваРасскажите, будь ласка, що нового вам довелося зробити для картини «Те, що ніхто не бачить»?

Катерина ШпицаПрежде всього, героїня фільму зовсім на мене не схожа. В ній дуже мало від мене, але, природно, зовсім відмовитися від своєї особистості ми в ролі не можемо, не можемо нічого не вкласти від себе. Зрозуміло, що якісь моральні принципи, тональність, властива мені в хвилини якихось складних міркувань про мого власного життя, там є, я ж не можу показувати те, чого я не відчула. Я можу, звичайно, хапнути з колективного несвідомого щось зовсім мені невідоме, але це реально акторська магія, і іноді ти сам не розумієш, як це виходить. Для цієї ролі мені весь час доводилося конвертувати заряд моєї власної особистої пружини в ту стриманість, яка є у цієї героїні. Мені потрібно було створити людину, що володіє багатим внутрішнім світом, але при цьому киплячого, як вода під кришкою. Це холодної окріп. Мені потрібно було створити людину, яка постійно оточений своїми страхами, який постійно стримує емоції, який не може дозволити собі любити, який робить щось на автопілоті. Який зустрічається з чоловіком, тому що, ну, начебто б як належить, і начебто чоловік достойний, і потрібно думати про життя, але при цьому не відчуває до нього любові, і в якийсь момент навіть з’являється відраза. У ній немає ненависті, але є неприйняття. І ось зрозуміти такої людини мені було дуже складно, тому що я сама прямолінійна, імпульсивно, коли мені потрібно, цілеспрямована, не люблю половинних заходів, можу піти на компроміс, бо це мудрість людського спілкування. Це головне нове, що було для мене в цій картині. Раніше я не грала ролі, не створювала подібного образу. А з технічної точки зору, я опановувала фах сестри, яка доглядає за лежачим хворим. У мене було мало практики, я всього лише на півдня поїхала в реабілітаційний центр в Латвії. Я там провела кілька годин, але максимально навантажили мене і навчили. У картині можна побачити, що в моментах, коли я Женю піднімаю, саджу, немає жодних трюків, немає монтажу. Це все робила я сама, мене цього навчили – як правильно піднімати людини, як мити, як перевертати, відновлювальна гімнастика. Був короткий психологічний курс: я бачила, як займаються з людьми, у яких змінилася свідомість після травми центральної нервової системи. Я бачила, як дорослих людей заново вчать брати в руку ложку, ходити, розвивають моторику – це було дуже великим досвідом для мене. Завдяки цій картині я дізналася багато нового. І потім, саме по собі спілкування з режисером – величезна віха в моєму житті. Він абсолютно приголомшливий, незвичайний чоловік: поєднання його молодості, мудрості, допитливості й бажання проникнути в таємниці небуття – це для мене неймовірно. Він по хорошому складний, я таких тонких людей знаю у своєму житті мало, тому будь-яке знайомство з такою людиною підводить риску під певним етапом життя. Ти розумієш, що якщо ти зустрів таку людину, то тобі обов’язково потрібно зупинитися, задуматися і зрозуміти, чого ти можеш навчитися в такому спілкуванні.

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

2149
0

–

Те, що ніхто не бачить

Катерина Шпіца