Інтерв’ю «Фільм Про». Валерій Тодоровський про «Одесу»: «Кожна дрібниця, кожна деталь, кожна ложечка, чашка – все було справжнє»

Опубликовано 25.06.2019 автором discocsid

Валерій Тодоровський, зняв серіал «Відлига» і драму «Великий», в ексклюзивному інтерв’ю розповів про своєму новому фільмі «Одеса». Тодоровський не тільки поділився подробицями зйомок, але і пояснив, чому варто подивитися цю кінокартину.

Єлизавета ЗимареваВ стосунках сім’ї з «Одеси» є любов?

Валерій ТодоровскийЯ не той чоловік, який повинен трактувати свій фільм, для цього є глядачі або хтось ще, але я, звичайно, робив фільм про дуже люблячих один одного людей. Жах у тому, що ці люди говорять один одному страшні речі. Здається, що після цього вони більше ніколи не зможуть дивитися один одному в очі, але вже через півгодини вони п’ють чай з варенням, як ні в чому не бувало. Це такий стиль життя, це такий характер, це такий етнос – назвемо його так, одеський. Так, там можна все, але це, звичайно все про любов, про нескінченну любов один до одного.

Єлизавета ЗимареваКак змінюються герої по ходу розвитку сюжету?

Валерій ТодоровскийЯ сподіваюся, що, може, вдалося зняти фільм про те, як в якихось дуже особливих обставинах люди раптом починають відчувати те, що вони бояться відчувати, говорити якісь речі, які вони бояться говорити, і проживати життя по-справжньому, що буває боляче – проживати життя по-справжньому… Але зате вже після цього важко жити підробленої життям, фейкової, прикидатися і зображати. Ось таку історію я і хотів зробити. Мені здається, що там практично у кожного героя є цей момент, коли раптом шкіру з нього знімають, і відкривається, який він є насправді. Та йому не завжди подобається бути таким, але, на жаль, це так.

Єлизавета ЗимареваМне здається, ця холера, яка вписана в цей контекст, холера, від якої помирають, але насправді вони вмирають не від холери.

Валерій ТодоровскийНет, звичайно. Холера – це просто обставини, але як би тобі кажуть: «знаєш, ти тепер можеш померти в будь-який момент». А далі слід: «Ааа, ну, давайте тоді поговоримо. Давайте розповімо один одному, які ми насправді». Наприклад, персонаж Жені Циганова: я спробував зробити його дуже закритим, дуже націлених на кар’єру. Треба розуміти, що в 70-му році чувак, якого відправляють кореспондентом у Бон, у нього анкета повинна бути ідеальною до десятого коліна. І раптом він виявляється слабким, тому що в його житті не було любові. А тут він відчув таку любов. Але любов, до жаху, заборонену, не реалізовану ніяк. Я спробував розповісти таку історію, після чого раптом з’ясовується, що він зовсім інший, що він дуже боявся бути собою. Я, напевно, даремно все це переказую, але просто весь день відповідаю на всі ці питання, і я розумію, що мені треба вже якось сформулювати, щоб було простіше, про що це. Там багато героїв, там на дві години чого тільки немає. Важко було це якось упакувати разом, утрамбувати, як валізу, сісти на нього, посидіти і закрити.

Єлизавета ЗимареваКак створювалися декорації до фільму?

Валерій ТодоровскийКогда стало зрозуміло, що ми не можемо знімати в реальному Одесі і виникла ідея спробувати це зробити не в Одесі, ми вирішили будувати декорації, будувати місто. Все, що я можу сказати – у нас геніальний художник Володимир Гуділін, який створив усе це своїми руками. Він, його команда, його асистенти.. Катя Харнес – я називаю це ім’я, тому що вона видатний асистент за реквізитом. Коли кожна дрібниця, кожна деталь, кожна ложечка, чашка – все було справжнє. Був побудований цей ось неіснуючий світ. Насправді, правда в тому, що таких дворів вже і в Одесі не залишилося – вони всі давно перероблені і змінені. Дивно ще й те, що декорація все ще стоїть на «Мосфільмі». Туди можна прийти і зняти передачу, якщо хочете. Там, звичайно, винесли основний реквізит, але сама декорація варто. Ми знімали в неї місяць, і відчуття було таке, що я туди переїхав жити. Я в якийсь момент забував, де перебуваю. Хоча ми перебували в центрі Москви, на «Мосфільмі», у мене було відчуття, що я ось зараз зайду в цю кімнату, засну, вранці прокинуся, вмиюся… Вода з раковин текла, з душу. Так що Так, це було дуже серйозна робота.

Єлизавета Зимарева «Одесу» знімали на плівку. Що це дало?

Валерій ТодоровскийТо що ви побачили на екрані – це те, що ми з Романом Васьяновим і придумували. Нашим завданням було зробити те, що відбувається трохи нагадує сон. Це як би фільм, в ньому відбувається дія, люди розмовляють, відбувається драма, конфлікти, але це все трошки сон, ніби це приснилося, ніби це чи то було, чи не було. І цей ефект дала плівка. Всі ці квіти ми продумували і обговорювали. Все обговорювалося на рівні декорацій і реквізиту. Все, що на стінах висить, все інше.

Єлизавета ЗимареваЭто був важкий для вас проект?

Валерій ТодоровскийОн давалася мені легко. Коли я кажу легко, це не значить, що був суцільний свято, але у мене не було відчуття насильства над собою. Буває так, що вранці приходиш на майданчик, тобі потрібно знімати сцену, а ти не розумієш, як до цього підійти. Тут у мене було відчуття, ніби я їду до себе додому і зараз у себе вдома буду наводити порядок. Тобто що я буду жити якийсь своїм життям. У цьому сенсі все було легко, хоча були дуже важкі сцени, коли я не розумів, як і що. В кадрі сидить сім чоловік і всі вони повинні не просто брати участь, але як би точно займати своє місце і виражати себе. У цьому були прямо болісні моменти. Але це щасливий фільм. За настроєм, за станом душі, незважаючи на всі труднощі, коли переїжджали з міста в місто… Ходили з Таганрогу, дивилися навколо: «Так, ось цю вулиці ми можемо знімати, вона схожа, а якщо камера повернеться ось сюди – вже не схожа». Збирався такий пазл, коли місто Одеса робили з різних інших міст, вулиці і так далі. Але це був щасливий час, я не вважаю, що це був важкий фільм. Було відчуття, що ми займаємося прекрасною справою, не треба себе гвалтувати – воно саме йде.

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

302
0

–

Одеса

Валерій Тодоровський