«Холодна війна» – видатний фільм про кохання. Відгуки критиків

Опубликовано 21.11.2018 автором discocsid

Фільм польського режисера Павла Павліковського, який отримав приз за «Кращу режисуру» на Каннському фестивалі 2018 року. Ця історія кохання розгортається в післявоєнній Польщі між людьми різного походження та з різними темпераментами. Протягом декількох років доля зводить їх разом у різних країнах і містах – Берліні, в Югославії і Парижі.

Світлана Семенчук («Мистецтво кіно»):

Крізь муки головних героїв, човниково перетинають небезпечну межу між соціалістичним табором і капіталістичним світом, раз у раз проступає більш глобальний сюжет прикордонного положення Польщі між СРСР і освіченим європейським світом. Але 1950-ті роки – лише фон, пропоновані обставини, правила, про які Зула і Віктор прекрасно обізнані і навіть використовують у своїх маніпуляціях. Патріотизм використовується обома героями як додаткову перевагу в цій грі довжиною в життя, як розмінна монета. Зула повертається до Польщі, знаючи, що Віктору шлях на Батьківщину закритий. Прикриваючись тим же патріотизмом, Віктор їде за нею. Зула укладає вельми символічний у даному контексті шлюб з чиновником, щоб скоротити термін табірного ув’язнення Віктору. Ідея безумовної любові до батьківщини ставиться під питання, в чому можна угледіти не тільки полеміку з авторами «нової хвилі», але й натяк на повернення самого Павліковського».

Валерій Кичін («Російська газета»):

Картина знята в класичному форматі 4:3 і в чорно-білій графіці, дуже красивою, яка переносить нас у світ, тематику і стилістику кіно його золотої ери. Там є абсолютно чарівні моменти – сцена в зруйнованому костелі, де крізь пил і тріщини взыскующе дивляться на нас очі Богородиці, або епізод в туристичному кораблику, що пливе по Сені і виносному в нічний туманний кадр примарний фасад Нотр-Дам. Це кіно в споконвічному значенні слова – коли зображення не просто інформує про те, що відбувається, але веде свою емоційно насичену партію в загальній симфонії фільму».
Трейлер фільму «Холодна війна»

Антон Долін (Meduza):

Зайве говорити про те, наскільки своєчасною в Європі 2018 року виявляється картина про холодну війну – про вимушене лицемірстві, втручання держави в особисте простір, необхідності вибрати табір. Однак Павликівський приглушує політичне звучання своєї картини: холодну війну тут ведуть не тільки СРСР із Заходом, але і чоловік з жінкою. Любов-ненависть Віктора і Зулы, ніби відчувають свою приреченість один на одного і намагаються бунтувати проти неї (безуспішно), важливіше зовнішніх перешкод, кожне з яких виявляється переборним. Крізь сумніви, страждання, розставання, але все-таки переборним».

Єгор Бєліков (ТАРС):

«Холодна війна» зовсім коротка (в сенсі, фільм, а не історичний період), і в ній немає жодного зайвого епізоду, жодної неточної фрази, непотрібної пісні. Тут кожне візуальне висловлювання бездоганно в плані образності. Адже, здавалося б, наскільки фальшиво міг би виглядати фільм про кохання на тлі складної політичної ситуації в Європі, але при всій постановочної та операторської лаконічності (Лукаш Зал раніше також працював над «Довлатовим») це кіно залишається дуже емоційним і трагічним. Цей фільм можна було б в якійсь мірі порівняти з «Ла-Ла Ленд», але робота Павліковського зовсім не про юнацькі амбіції, а навпаки, про тяжкості усвідомлення того, як марно і безглуздо витрачені життя цілого покоління, про музику як, вибачте за банальність, дзеркало людської душі і про зруйнованому війною Старому Світі, який сам ніби цілком емігрував з рідної гавані кудись не туди».
Трейлер фільму «Іда»

Денис Рузаев («КоммерсантЪ»):

Чому Павликівський то і справа збиває пафос – історичний, що драматичний – очевидно. Нехай і присвячуючи фільм своїм покійним батькам, нехай і розповідаючи історію кохання, що сильніше, ніж смерть, він відмовляється романтизувати саму природу людського буття, такого безглуздого і навіть комічного (або особливо) в моменти завихрення трагедії або любовної драми. Але досить, загалом-то, просту думку про те, що в основі будь-якого затяжного клінчу – любовного або політичного, неважливо – лежать слабкості, саморуйнівні імпульси, що співзалежність, Павликівський повідомляє не буквально, не діалогами і не сюжетом. Цього дивного, дезорієнтуючі ефекту він досягає виключно режисурою – переказом основного емоційного ваги з тексту музичні епізоди, несподіваними мізансценами, які раз за разом підривають ескапізм типового ретро, рухами камери, провокуючими не емпатію, а критичний погляд на героїв і їх час».

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

1221
0

–

Іда,
Холодна війна

Павло Павликівський