«Глибокі річки» — один з кращих дебютів року. Відгуки критиків

Опубликовано 21.11.2018 автором discocsid

25 жовтня в прокат виходить драма «Глибокі річки», яку зняв Володимир Битоков — випускник майстерні Олександра Сокурова. Для початківця режисера Володимира Битокова «Глибокі річки» стали дебютним фільмом, в якому він вирішив зачепити тему сімейних відносин на Північному Кавказі. Дія стрічки відбувається в невеликому селі в Кабардино-Балкарії, в центрі сюжету — сім’я лісорубів, суворий батько, двоє його дітей, Біс і Муха, і дружина одного з братів — Заїру. З односельцями у них відносини не складаються, виною всьому — давній конфлікт. А коли глава сімейства отримує травму під час рубки лісу, то братам доводиться покликати на допомогу молодшого члена сім’ї, який давно виїхав із села і геть забув про суворий побут своїх родичів.

Сергій Сичов («Кинопоиск»)

Битоков придумав кілька несподіваних рішень для конфлікту, й оповідання він будує на постійній небезпечній грі з глядачем: то сокиру до голови персонажа приставить, то гірську річку покаже з такого небезпечного ракурсу, що ти ніби сам ось-ось впадеш на гострі прибережні камені прямо з крісла. А вже коли батько стає калікою, відразу ясно: кігтик зав’яз — всій пташці пропасти».

Клара Хоменко (Time Out)

Нерозуміння мови, неможливість домовитися — центральна тема „Глибоких річок“. Навіть глядач сприймає героїв як незрозумілих чужинців в силу способу життя та особливостей менталітету. Поява Молодшого, який повертається додому з міста, здається свого роду віддушиною: вже він-то, молодий городянин, що говорить нарешті-то по-російськи, повинен бути „своїм“. Однак на його тлі злий Біс і добродушний Муха тільки набирають очки. Сімейні відносини, явно далекі від пасторальних, виглядають і болісними, і щирими одночасно, а відчуття катастрофи накочує хвилею, оскільки не беручи чужих — тут не приймають і своїх. Фінал закономірний: так в останньому акті п’єси обов’язково стріляє рушниця, що висить на стіні. І все-таки виглядає обірваним».
Трейлер фільму «Глибокі річки»

Ксенія Реутова («Приватний кореспондент»)

Якщо на початку фільму національним колоритом ще можна було зачаруватися, то поява юного героя відразу розставляє все по своїх місцях: в цих краях не вміють слухати, не вміють висловлювати свої почуття, не вміють рефлексувати, а будь-яку слабкість і будь-яку інакшість сприймають як привід застосувати силу. Тут, як і у Балагова, є пронизлива сцена з надто тісними сімейними обіймами: така рідня душить, жити з нею поруч неможливо».

Сергій Фішман (GQ)

«Режисер Битоков у своєму дебюті створює якийсь дивно переконливий світ, за яким просто дуже цікаво спостерігати: за життям, за тим, як вони валять ліс, як обідають, як б’ються. „Глибокі річки“ пройняті щирою любов’ю та повагою до кавказької сім’ї, до цього заповідника справжніх цінностей (без жодної іронії), але до фіналу ми розуміємо, що перед нами вимираючий вид. Не тому, що його переможе місто — місто тут підкреслено слабкий, а тому, що в сьогоднішньому світі так жити вже не можна, така форма існування приречена на самознищення. А ось як жити з цим розумінням, теж не дуже зрозуміло — принаймні, режисер відповіді на це питання не дає. Може бути, це й на краще».

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

2021
0

–

Глибокі річки

Володимир Битоков