«Щасливий Лазар» — один з кращих фільмів 2018 року. Відгуки критиків

Опубликовано 10.01.2019 автором discocsid

У драмі італійського режисера Аліче Рорвакер розповідається про хлопця по імені Лазарро, який живе в невеликій італійській селі і з-за свого надмірного простодушності часто стає об’єктом для насмішок. Але одного разу добрий Лазарро, в черговий раз безоплатно допомагаючи малознайомому парубкові, гине. А через багато років головний герой воскресає. Прем’єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі. Багато кінокритиків пророкували картині головний приз, але журі відзначило тільки сценарій, над яким працювала Рорвакер.

Антон Долін («Медуза»)

Аліче Рорвахер воскрешає не тільки свого героя, але той великий італійський кінематограф, який, здавалося, остаточно пішов на дно, як Атлантида, і звернувся у попіл, як Помпеї. Буквально днями помер Ерманно Ольмі — знаменно, що духом саме його найкращих фільмів просочений „Щасливий Лазар“, хоча є тут і щіпка Фелліні з його „Амаркордом“, ехо Пазоліні з його народним Євангелієм, дух неореалистов. Причому не у формі цитат, алюзій і відсилань».

Юлія Шагельман («Коммерсантъ»)

„Щасливий Лазар“ — третій повнометражний ігровий фільм Аліче Рорвахер. Він, як і попередня її картина „Чудеса“ (2014), що отримала в Каннах Гран-прі журі, продовжує традиції неореалізму, з непідробним співчуттям і теплом розповідаючи про проблеми „маленьких людей“. Фільм виглядає навіть навмисно несучасно: він знятий постійним оператором Рорвахер Елен Лувар на 16-міліметрову плівку, і нечітка зерниста картинка одночасно передає відчуття і ніжною ностальгії, туги за який-то ніколи не бывавшей, чесної і нехитрої життя, і неминучого розпаду, що супроводжує життя реальну».
Трейлер фільму «Щасливий Лазар»

Василь Степанов («Сеанс»)

Непрофесійна гра — те, завдяки чому „Щасливий Лазар“ домагається незвичного для притчі з багатозначними чудесами відчуття практично тактильної достовірності: в кадрі здебільшого дійсно селяни, які роблять звичні для них речі, і перша, ідилічна, половина картини виглядає як етнографічний експеримент».

Тетяна Шорохова («Кинопоиск»)

Фільм Аліче Рорвахер викликає в пам’яті кращі зразки італійського неореалізму — від Вітторіо де Сіка до Роберто Росселліні. Своєю неймовірною емпатією по відношенню до головного героя „Лазар“ римується з іншого дуже гуманистичной стрічкою з нинішнього каннського конкурсу — єгипетським „Судним днем“. „Моя історія не нова, — говорить Рорвахер. — Але я і не намагалася розповісти щось нове. Іноді потрібно вчитися розповідати знайомі історії іншим способом“».

Гордій Петрик (colta.ru)

Фільм Рорвакер схожий на старечі, досить категоричні фільми про сутінках людства, де лобова іронія поєднується з самоцитированием — останнім, що може запропонувати режисер, — і знаходить форму фарсу. Але Аліче Рорвакер ще занадто молода, щоб заводити мелодію про старому добром, тим більше — сприймати свої роботи як значний культурний пласт, від якої можна відштовхуватися. Її культурний пласт — саме кінематографічне минуле, повне неузгодженостей, лакун і внутрішніх протиріч, як і „Щасливий Лазар“».

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

1053
0

–

Щасливий Лазар

Аліче Рорвакер