«Генезис 2.0» – документальний фільм-сенсація вже в кіно. Відгуки критиків

У російський прокат вийшла документальна стрічка «Генезис 2.0» швейцарця Крістіана Фрая і росіянина Максима Арбугаева. Це історія мисливців за трофеями, розшукують на північних теренах бивні мамонтів. У фільмі незаконний промисел протиставлений науковим дослідженням – клонування: адже що може бути цікавіше і загадковіше, ніж відродити вимерле багато тисяч років тому істота?

«Генезис 2.0» – документальный фильм-сенсация уже в кино. Отзывы критиков

«Генезис 2.0» – документальний фільм-сенсація вже в кіно. Відгуки критиків

Сусанна Альперіна («Російська газета»):

«Генезис 2.0» триває довго – дві години, але в ньому є чому подивуватися: непересічна тема, унікальні зйомки (одні білі ведмеді чого варті), долі наших якутів… Ще одна дивна лінія у фільмі – клонування: кадри, зняті в клініці, де клонують собак. Клініка – комерційна. У фільмі показані важливі частини процесу: від експериментів з клітинами до вже готових цуценят і умов, в яких вони знаходяться. Вчені прагнуть піти і далі – до тієї стадії, коли, може бути, і мамонта вдасться клонувати. В якийсь момент стає не по собі: схоже, можна схрещувати все, що завгодно. Не тільки рослини. Кентаври з міфів – вчорашній день. Коня з зеброю, слона – з мамонтом: будь ласка. Воскресити в клоні померлого цуценя – запросто: всього сто тисяч доларів, другий щеня-клон у подарунок».

Євген Ухов (FILM.RU):

Більшу частину фактів, що оточують історію, описану в «Генезис 2.0», легко «нагуглити»: так, знайшли тушу, так, при вилученні з мерзлоти виявилася рідка кров, так, зібрали й відвезли корейцям для клонування, так, нічого не вийшло. Здавалося б, дивитися особливо нема на що, можна пробігтися по заголовках статей і зайняти вивільнені дві години чимось іншим, але тут саме час нагадати, що документальне кіно – це теж кіно, і воно, якщо добре зроблено, здатне змагатися з своєї захопливості, новаторства і щирості зі стрічками художніми. А «Генезис» – хороше кіно, вірно виконане, хвацько закручене, зняте нетривіально і піднесене неймовірно красиво».
Трейлер фільму «Генезис 2.0»

Євген Нефедов (ivi):

Якути, зайняті встановленням місцезнаходження та витягом кісток, не сприймаються кимось на кшталт сучасних «Нануков з Півночі» (якщо згадати класичний фільм Роберта Флаерті). Дослідник, відображений в той момент, коли, вилазячи з чергової вузької печери, іронічно зауважує на камеру, що, мовляв, така ось у палеонтологів життя, демонструє не менше ентузіазму, ніж молоді вчені, які з’їхалися з усього світу на конференцію, або працівники компаній, які займають передові позиції в області генетики. І ще невідомо, чий внесок у скарбницю людських знань вагомішим. Виявити майже в бездоганному стані (з уцілілими м’якими тканинами і навіть кров’ю) тушу тварини, вимерлого близько десяти тисяч років тому, – рідкісна удача! Але поступово острокритический пафос чути виразніше. Співробітницю Пекінського інституту геноміки (згідно з наведеною довідці, його опікунську раду входять воєначальники збройних сил КНР і функціонери КПК), що зібрала найбільший у світі банк даних, явно ставить у глухий кут питання приїжджого колеги щодо морально-етичного аспекту. Та важко забути пронизливий фінал, коли члени експедиції на Новосибірські острови повертаються додому: відновлюється буденний ритм, здійснюється збут видобутку (мабуть, не цілком легальний), і крім іншого стає відомо, що більшість пересічних учасників отримують за ризикований праця всього за кілька сотень доларів США. Уривки з олонхо (якутського епосу) «Элэс Боотур» звучать докором невдячних синів, поддавшимся жадобі наживи, забули традиції предків. А який непоправної шкоди науці наноситься тим, що основна маса (до тридцяти тонн щорічно!) бивнів служить сировиною для виготовлення красивих різьблених дрібничок…»

Маргарита Плоткіна («Кіно-театр»):

На виході «Генезис 2.0» породжує тривогу, підводячи до думки, що людство, як і раніше коливається між бажанням пізнати і бажанням закритися від незвіданого, між цікавістю й страхом майбутнього, відкритістю до нових знань і їх демонизацией. Дійсно, феномен синтетичної біології сприймається в суспільстві по-різному. Хтось вважає, що це початок можливої катастрофи, інші бачать в ній гуманістичну ініціативу, спрямовану на лікування хвороб, створення нових технологій, відтворення вимерлих видів тварин і зниклих екосистем. У обох точок зору є свої вагомі аргументи. Порушена у фільмі масштабна ідея Китайського генного банку секвенувати і оцифрувати геном кожної живої істоти на Землі лякає своєю амбітністю і можливими наслідками зберігання настільки важливої інформації в одному місці. Клонування собачок корейським професором, 11 років тому відсиділи у в’язниці за аферу зі стовбуровими клітинами, також віддається в душі якийсь липкою тривогою. Звичайно, останки мамонта у великому ящику – це хвилююче і обнадійливо. Але що буде, коли вчені замахнуться на клонування людини?»

Юлія Шагельман («КоммерсантЪ»):

У «фільмів у фільмі» різні оповідачі і, відповідно, різні стилі зйомки і способи подачі матеріалу. Арбугаев, як здається спочатку, неупереджено фіксує життя шукачів бивнів, в якій безжальне пишність арктичних пейзажів з’єднується з дрібними побутовими деталями на зразок сигарет «Прима» або гоління машинкою, підключеної до акумулятора від снігохода. Він не дає ніяких оцінок їх діяльності (яка взагалі-то є незаконною), не висловлює авторської позиції, просто повністю занурюється в їх існування і сам стає одним з них. Але, звичайно, це не просто хроніка, тут є чітко вибудувана драматургічна історія, герої першого і другого плану, зав’язка, кульмінація і фінал, а розказана вона словами стародавнього якутського епосу олонхо, ще в незапам’ятні часи предупреждавшего про небезпеку бездумного поводження з природою та прагнення до швидкої наживи. Крістіан Фрай знімає Міжнародний конкурс генно-інженерних машин (iGEM) у Бостоні, відвідує всесвітньо знаменитого генетика Джорджа Черча в його гарвардської лабораторії і слід за Семеном Григор’євим в його переговорах з Хван У Соком і китайцями. На відміну від свого молодого колеги маститий швейцарець не соромиться формулювати свої думки прямолінійно і тоном гомерівської Кассандри супроводжує ці кадри профетическими міркуваннями про те, що люди стали змагатися з Творцем і готові зайти в цьому змаганні дуже далеко. Висновки про можливі наслідки глядачеві начебто пропонується зробити самостійно, але монтаж з арктичними зйомками з кожним кадром посилює неясне відчуття тривоги, стає під кінець фільму цілком виразним».

Вероніка Скурихіна («Кіноафіша»):

Дуетна робота сама визначила формат оповідання. Весь закадровий текст – це озвучена листування Максима і Крістіана. Саме в цьому епістолярному діалозі народжуються основні висновки «Генезису». Режисери так само, як і глядачі, вражені одержимістю і сміливістю, навіть нахабством сучасних вчених, які чесно заявляють: “Слово Боже все ще неідеально. Але якщо ми будемо працювати разом, ми зробимо Бога досконалим». Але, незважаючи на такі маніфести, все ж у цьому режисерському дуеті виразніше та голосніше звучить голос Максима Арбугаева. Може тому, що натурні зйомки і колоритні мисливці за бивнями впевненіше займають простір кадру і краще запам’ятовуються. А може тому, що і в науковому світі, за який відповідає Фрай, основним провідником виступає якутська вчений – медіум між двома несхожими всесвітами, які існують всередині одного фільму. «Генезис 2.0» – картина така ж потужна, як мамонт. Вона неспішно рухається по екрану, її шлях від першого кадру до фінальних титрів – це майже дві години. Дві години життя, до якої майже ніхто з майбутніх глядачів не має ніякого відношення. Але якщо одного разу, через пару десятків років, ви побачите на YouTube відео про те, як вулицями мамонта водили, не кажіть, що вас про це не попереджали. «Генезис 2.0″ виходить у прокат спеціально, щоб бути побаченим».

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

4740
0

+

0

Генезис 2.0

Крістіан Фрай,
Максим Арбугаев