Федір Добронравов про фільм «Жили-були»: «Не допоможе, якщо кричати, що все погано»

Федір Добронравов прийшов у кіно на початку 90-х на запрошення Сергія Урсуляка, з яким працював в театрі «Сатирикон». У нього ж, через роки, Добронравов виконав одну з найяскравіших ролей у кар’єрі – капітана Якименко в багатосерійному фільмі «Ліквідація». Широку популярність актор здобув завдяки участі в серіалі «Свати». Там він постає в образі Івана Будько, добродушного роботяги з глибинки. У числі проектів останніх років – комедія «Жили-були», що розповідає про двох немолодих друзів, які намагаються знайти свою любов в глухому селі. Про новому фільмі Федір Добронравов розповів Івану Кудрявцеву.

Фёдор Добронравов про фильм «Жили-были»: «Не поможет, если кричать, что всё плохо»

Федір Добронравов про фільм «Жили-були»: «Не допоможе, якщо кричати, що все погано»

Іван Кудрявцев:Ви вирішили пірнути в іншу дійсність, від якої ми всі дрейфуем в кам’яні міста. Увесь час пливемо кудись, а от повернутися, пірнути туди знову вдається рідко, і коли вдається, це дає вражаючі абсолютно емоції.

Федір Добронравов: Слава Богу, зараз стали виходити чудові фільми. А ось в лихі 90-е про нашу російську ментальність забули. Я думаю, що зараз вже пора знімати такі фільми, і велике спасибі людям, які бачать, розуміють і допомагають. Коли я прочитав сценарій Олексія Бородачова, я, м’яко кажучи, слабо вірив у те, що нам дадуть грошей на реалізацію проекту. Своїх грошей у нас не було, і ми пішли в держ. корпорацію «РосТех». Там Сергій Вікторович прочитав сценарій, і він йому дуже сподобався. У Міністерстві культури теж сказали, що сценарій хороший. Тобто нам не довелося випрошувати гроші, не було такого, що ми у когось просили. Ми показали сценарій і на його основі все почалося. Я стільки років мріяв зіграти з Ромкою, з Іринкою. Таємно, десь на кухні, я думав: «Які вони чудові, як би з ними десь перетнутися». Віддав їм почитати сценарій. Ромка на наступний же день сказав: «Я з тобою!» І те ж саме було з Іринкою. Умови були, звичайно, моторошні, не кинематографичные, але і Рому, і Іра пішли на це. В цих галузях ми її не знайшли. З’явилися мобільні вишки, інтернет, будинки стали більш сучасні, а нам потрібна була забута. Ми знімали і ввечері, і вранці, а вони так дбали, то хліба спечуть, то ще щось. Ну, все віддавали. Але ми все відшкодували, все, що ми там потоптали, перекопали. Поїхали в магазин, купили продуктів. 9 осіб, в основному люди похилого віку, за 60. Тому все, що стосується землі, її обробки, прополки і т. д., цього в моєму житті було в неймовірних кількостях. Мені тоді здавалося, що це нескінченно. Ні, щоб піти половити рибу, а мене змушують полоти ось звідси і до горизонту. Звичайно, все залишилося в пам’яті. У таких ситуаціях, як в Олексія Бородачова, багато закладено. Він сам, напевно, заводський хлопець і з селом зустрічався. Тому що дуже добре написано. Паррі робила нам зауваження, а за другим планом входить Маринка, повертається, бекає, а Рома каже їй: «Не треба!». І вона далі йде. Був момент, він, правда, не увійшов у фільм, коли ми стояли з Ромкою лаялися, і відчиняються двері, там коза бекає, і він на неї: «Ти мені ще помовч!» В ямі вона цілий день просиділа.

На знімальному майданчику фільму «Жили-були»Фёдор Добронравов про фильм «Жили-были»: «Не поможет, если кричать, что всё плохо»

Іван Кудрявцев:У доброму російському кіно попадаються дійсно великі актори-тварини, той же кіт в «Білих ночах листоноші Олексія Тряпицына».

Федір Добронравов:Так, трапляються тварини, які просто створені для кінематографії. Вони всі дублі роблять, все відмінно.

Іван Кудрявцев:Що виявилося в професії продюсера саме хвилююче?

Федір Добронравов:Найбільш хвилюючим… та все! Ну, все! Це зовсім інше, це треба знайомитися з людьми, і, може бути, ти ніколи цієї людини більше не зустрінеш. А я якось до цього не готовий. Життя артиста все-таки так склалося за ці 30 років останніх: ти знайомишся з артистом, з партнером, і він у тебе виходить навіки. Так складається, що притираєшся. А в цій професії продюсера – «здрастуйте, до побачення». Я зрозумів, наскільки це різні професії. Я буду і далі працювати на благо того, що я роблю в професії, на благо країни, напевно, не знаю. Все-таки, мені здається, що ця тема незаслужено забута. А адже вона така гарна. У нашому продюсерському центрі ми створювали виставу «Чудики». І там ми теж зіткнулися з Шукшиним. Я так довго тримав його на відстані, так я його боявся. Начебто, коли читаєш розповідь, так все просто, а коли починаєш репетирувати … Я думав, Василь Макарович своїм великим талантом десь прикрашає своїх героїв. А поїхав до друзів на Алтай, поспілкувався з місцевими жителями і зрозумів, що вони настільки прості в спілкуванні, така у них всесвіт у душі, вони запросто дарують себе повністю, такі люди прекрасні, безкорисливі, вони так легко рухають душею.

Трейлер фільму «Жили-були»
Іван Кудрявцев:Ви передчуваєте, як глядач, як людина з цієї галузі, що наближається якийсь паломництво нашого кіномистецтва в ці світи? Давайте будемо чесні, в силу дорожнечі процесу кіно, ми, як та коза, вірьовкою до кілка прив’язані, до столиць, до великих міст, тому що там є база. Чим далі їдеш, тим дорожче платиш. Я думаю, що бюджет у фільму ого-го вийшов. У будь-якому випадку, ризик великий для продюсера.

Федір Добронравов: Нещодавно Ірина їздила з Катею у Францію, показували цей фільм. І там задавали питання: «Хто це у вас в Росії вкладається в такі некомерційні фільми?». Тобто люди звикли, що в кіноіндустрії, якщо ти вклав, то це має віддатися. А є деякі теми, які, напевно, мають бути субсидовані державою. Я не аналітик і не кінокритик, але, напевно, є галузі кіновиробництва, які повинні субсидуватися. Наша загадкова російська ментальність, про яку весь світ говорить, але ніхто цього не розуміє. «Ех, Русь, трійка куди ти мчиш?» Не дає відповіді. Загадка така абсолютна. Ці речі, що ми любимо свою родину, свою Батьківщину, їх ніяк не помацати. Ніде в світі так не спілкуються один з одним як в Росії. Все у них добре, але до якогось певного моменту, а далі «у мене своя територія, у тебе – своя». А ми без кухні не можемо. У нас кухонне спілкування, ввечері після роботи ми повинні ще й душами потертися. Ми тремся душами, цього у нас не відняти. Я спілкуюся з хлопцями, які виїхали за кордон, ми листуємося, зустрічаємося, і ось вони дуже страждають, що там немає такого спілкування. А ми ж звикли. У них раз у рік хто-небудь кого-небудь запросить ввечері, а у нас кожен день так.

Трейлер фільму «Жили-були»
Іван Кудрявцев:Кіноіндустрія цурається світу російської села, просто тому що є великий ризик, немає гарантії повернення вкладень. Особливо в таких авторських, камерних жанрах. Що ми втрачаємо, не приділяючи належної уваги цій стороні нашого життя?

Федір Добронравов: Я думаю, що багато втрачаємо. Це тільки моє припущення. Це може показати тільки час. Нам треба з інших країн брати найкраще. У нас так і було завжди на Русі. У нас багатонаціональна країна, ми завжди жили з різними народами разом на цій великій території. Припустимо, у східних країн абсолютно сміливо треба брати бажання і можливість доглядати за своїми старими. Тому що ніхто так не доглядає за ними, як вони. Тобто у них це закон, який ведеться тисячоліттями. А у нас у наших мегаполісах, у містах-мільйонниках стирається все. Швидкості великі. Я недавно приїжджав в Пітер з нашим фільмом. А там ці знамениті пітерські підворіття, двори. Коли швидко йдеш – нічого не встигаєш розгледіти. І я пішов трохи повільніше, заходжу в ці підворіття, а там така краса, світ цілий. Пітерський двір, він, звичайно, змінюється, кондиціонери повісили, не те, що було раніше. Йдеш, така краса навколо, палаци, кінотеатр «Аврора», якому нещодавно виповнилося сто років. Ось Америці двісті років, а у нас одному кінотеатру – сто. Він теж у дворі. Коли швидко йдеш, ти цього не бачиш, промайнуло і все. У мене в Таганрозі була сусідка-бабуся, і всі до неї ставилися так: ну, дідусь і бабуся. А якось один раз на 9 Травня вона вийшла і одягла всі свої медалі, а там їх стільки! І все, вона перевернула весь наш світ, ми стали по-іншому ставитися до неї. Її слово стало для нас законом.

Іван Кудрявцев:Я спеціально задам вам такий професійний питання, ви чесно зізналися, що зробили крок лише разок в професію продюсера і більше туди ні ногою…

Федір Добронравов: ні-Ні, не те що ні ногою. Я, звичайно, буду цією справою займатися. Це просто мене треба переробити самого. Я сказав, що це не моє, бо не отримав від цього кайфу, але мені доведеться цим займатися.

Іван Кудрявцев:У нас в кіноіндустрії є поняття як російська частка. Це – частка російського кіно в національному прокаті. Вона в рекордний 2017 рік наблизилася до 25%. Тобто чверть зборів – це наше народне кіно. Я весь минулий рік питав у професіоналів індустрії, як вони вважають, який відсоток досяжний і був би справедливим для нашого національного кіно в нашому національному прокаті. І я слухав дуже сміливі оцінки, в тому числі, від керівників навіть західних компаній тут в Росії. Вони вважають, що частка нашого кіно може дійти до 50-65%. Ваше інтуїтивне відчуття з урахуванням останніх успіхів? До чого ми рухаємося, яка цифра досяжна?

Федір Добронравов: Мені б хотілося, щоб було приблизно 70%. І я думаю, що це можливо. Я, правда, не зовсім розумію в прокаті і законах кіноіндустрії. Але думаю, якщо що-то у нас в країні зміниться, а воно змінюється у зв’язку з тим, що на нас дуже сильно тиснуть ззовні, санкції та інше. Я думаю, що вони спрацюють навпаки в плюс. Ми будемо переглядати наші закони, які колись були недосконалі, я не кажу, що погані, а не досконалі. Я думаю, що частку прокату радянського кіно треба переглядати на рівні державних законів, напевно, так. У нас така кількість чудових артистів і режисерів, операторів, просто скарб! Зараз такий період часу, але ми переживали і гірші періоди. Нас репресувати – це невдячна справа, ми загартовуємося. Історія показує, що ми навпаки стаємо сильнішими і згуртованішими, коли нас з усіх боків починають бити. У нас така соборна нація, тому в момент стиснення ми стаємо ще сильніше. Я думаю, що все буде нормально, треба тільки не опускати руки. Як ставитись до світу? Кажуть, от у нас в країні все погано-погано, а треба зробити так, щоб добре було! Це ж не допоможе, якщо ти будеш постійно кричати все погано, і такі фільми знімати, де все погано. Дивлячись як до всього ставитися! До одного і того ж оптиміст і песиміст ставляться по-різному. Я думаю, що опускати руки не треба. І треба створювати фільми, які повинні виховувати наступні покоління, щось передавати все-таки. Спадкоємність поколінь все одно повинна бути. Треба пам’ятати і свого батька, і діда, і прадіда. І древо наше треба пам’ятати обов’язково.

Федір Добронравов про фільм «Жили-були»

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

8659
0

+

0

Жили-були

Федір Добронравов