«Догмэн» — один з кращих авторських фільмів осені. Відгуки критиків

У прокат вийшов фільм італійського режисера Маттео Гарроне, удостоєного у 2008 році Гран-прі Канського кінофестивалю за кримінальну драму «Гоморра». Його нова робота «Догмэн» розповідає про Марчелло — власника перукарні для собак, який мріє заробити грошей і відвезти дочку на відпочинок. Добрий по своїй натурі Марчелло дружить з усіма навколо, але найвідданіші його товариші — це собаки, він їх обожнює і дуже любить. Однак не все так бездоганно в простій на перший погляд життя головного героя — Марчелло доводиться працювати на місцевого кримінального авторитета і продавати кокаїн. І одного разу цей нелегальний бізнес приводить Марчелло до найсумніших наслідків, які поставлять його перед складним вибором — відсидіти у в’язниці за одного або вказати на справжнього злочинця.

«Догмэн» — один з кращих авторських фільмів осені. Відгуки критиків

«Догмэн» — один з кращих авторських фільмів осені. Відгуки критиків

© Greta De Lazzaris

Михайло Трофименков («Коммерсантъ»)

„Догмэн“ — не „людина-собака“, не „людина, яка веде себе по-собачому“ або „приречений на собаче життя“, а все разом. Не те щоб Марчелло віддає перевагу людському суспільству собаче: батько-одинак обожнює свою маленьку доньку і всі гроші, зароблені праведно або неправедно, витрачає на поїздки з нею на Мальдіви або Червоне море. Але сцени їх глибоководних занурень настільки контрастують з повсякденністю, на яку Марчелло приречений, що здаються мареннями, якщо не галюцинаціями героя. Мимоволі задашься питанням: а чи була дівчинка?».

Андрій Плахов («Коммерсантъ»)

„Догмэн“ — кіно жорстоке, криваве, токсична, що нагадує загін для скажених псів. І в той же час воно несе в собі віру в благородство, яке живе в простій людині, — ідея, близька міфології неореалізму. Собачий вдачу і характер навіть в людській шкурі проявляються як в безоглядної відданості, так і у благородному гніві. Тому для головного героя собаки становлять не тільки антураж повсякденного існування, але і його справжню любов. Став би він інакше ризикувати життям, щоб витягнути з холодильної камери засунутую туди відморозком дитину чихуахуа».
Трейлер фільму «Догмэн»

Антон Долін («Медуза»)

„Догмэн“ — історія повсякденного божевілля, поступово набирає обертів. Формально реалістичний фільм поміщений в ретельно сконструйовану всесвіт урбаністичного пекла. Кількома штрихами, на території менше квадратного кілометра, Гарроне вибудовує модель світу настільки скупу і вичерпно безнадійну, що щемить серце. Навіть море, на березі якого цей світ розташовується, не натякає на можливість втечі кудись у бік горизонту. Адже щоб втекти, потрібні гроші, яких вічно не вистачає навіть на найпростіші потреби».

Зінаїда Пронченко («Сеанс»)

Класична тема про бунт маленької людини в притчевом вигляді Гарроне, напевно, грішить зайвою „складностью“, так і серйозний тон йому не до лиця, сюди б трохи більше чорного гумору, як, припустимо в недавньому Chien Самюеля Беншетрі. Але розмовляючи просто, голосно і мало не гаслами, Гарроне все ж не фальшивить. Мужньо констатує, що часи хороших і поганих давно закінчилися. Залишились тільки злі. Зло перемагає зло, і свій тріумф нарікає справедливістю. В житті простота безумовно гірше злодійства, в мистецтві, навпаки, безцінна рідкість — і „Догмэн“ як раз той самий випадок».

Наталія Григор’єва («Независимая газета»)

Сюжет „Догмэна“ — як доказ правоти відразу декількох афоризмів і народних мудростей, від „не роби добра — не отримаєш зла“ до „з вовками жити — по-вовчому вити“ і „чим більше пізнаю людей, тим більше люблю собак“. Не мовчазні, але мовчазні спостерігачі, вони демонструють ту відданість, на яку виявляються не здатні люди. Цей контраст кидається в очі не менше суперечливого існування мрійливого Марчелло, який займається дайвінгом і обіцяє одного разу відвезти дочку на Червоне море. Надто вже довго протримався він, до останнього хапаючись за давно втратили будь-яку цінність принципи, у цій ворожому середовищі. Де мафії, на відміну від світу „Гоморри“, начебто не існує, але дух організованої злочинності, яка проявляє себе і фізично, і морально, витає в повітрі, а те, що діється навколо не менш страшно. І чим довше герой намагається не піддаватися, тим більш різким і жахливим буде його падіння в безодню».

Вконтакте
Facebook
Однокласники
Twitter

407
0

+

0

Догмэн

Маттео Гарроне,
Марчелло Фонте